Урок пам’яті “Афганістан болить в моїй душі”

3 березня Макарівський районний історико-краєзнавчий музей відвідали вихованці Макарівського районного Центру соціальної підтримки дітей і сімей «Промінь надії».

Під час екскурсії діти дізналися, що перші люди на території Макарівського району з’явилися у IV тис. до н.е. Крім того екскурсанти з цікавістю слухали розповідь про Саву Туптала та сірвникову фабрику в с. Калинівка. Ну і звичайно не міг екскурсовод пройти повз постать В. Довгича, воїна-інтернаціоналіста з Мотижина, який загинув в Афганістані. Адже він народився в далекому 1966 р. саме 3 березня.

Під час уроку пам’яті “Афганістан болить в моїй душі” присутні не лише почули а й побачили документи, які розповідають про нашого земляка.

14 квітня 1984 р. Макарівським РВК Василя Довгича призивають на дійсну військову службу в лавах  Збройних Сил СРСР. Першим місцем військової служби став навчальний центр в місті Талди-Курган (Туркменістан), де він пройшов курс молодого бійця і перепідготовку управління автомобілем в умовах гірської та пустельної місцевості.

У серпні 1984 р. рядовий В. Довгич отримує припис відбути до постійного місця служби в місто Кундуз (північно-східний Афганістан), де дислокувався 998-й артилерійський полк. Молодого солдата зарахували до автомобільної роти матеріальногозабезпечення, в бойове завдання якої входило перевезення військових вантажів боєприпасів та продовольства, з міст Пулі-Хумрі, Хайратон та інших, до основної бази призначення в місто Кундуз. За рік служби в Афганістані Василь добре освоїв роботу військового водія. Він чітко вивчив маршрути доріг, по яких доводилось їздити, а також знав, як себе поводити під час ведення бойових дій та як уникати мін, розставлених на дорогах.

Наприкінці серпня 1985 р. колона отримала наказ привезти боєприпаси в полк, який перебував у сусідній провінції Тахар. Їхні бойові побратими проводили бойову операцію знешкодження бандформувань, а снарядів було замало. Очікувати на колони, що вийшли за набоями, було занадто довго. Тому командування направило колону зі стратегічним вантажем до міста Талікан, наказ було успішно виконано, а 1 вересня командир віддав новий наказ на зворотний марш: Талікан–Ханабад–Кундуз. Вони мали повертатись додому на базу.

Дорога вже була знайома і хлопці з радістю сіли за кермо. На перевалі в районі кишлака Торіг-кишлак на військову колону шквальним вогнем посипались з гір гранати та кулі. В «Урал» Довгича влучила граната, випущена з душманського гранатомета, машина загорілась… Василь покинув палаюче авто і зайняв позицію для стрільби за виступом скелі. Ведучи перехресний вогонь, він зумів знешкодити кілька ворожих точок, оскільки мав хорошу позицію для огляду місцевості.

Моджахеди примітили вправного стрілка, який чітко знешкоджував ворогів. Душманські снайпери почали пристрілюватись до позиції Довгича. Коли кулі почали свистіти поряд, Василь вирішив змінити пристріляну позицію й почав просуватись перебіжками в інше місце. У цей час ворожа куля смертельно вразила бійця…

За мужність і героїзм, проявлені під час виконання бойового завдання, Указом Президії Верховної Ради СРСР рядового Василя Довгича посмертно нагороджено орденом Червоної Зірки.

Вулиця в с. Мотижин, на якій виріс Василь Довгич, носить його ім’я. У селі й нині проживає його мати.

Напишіть перший коментар

Залишити коментар

Your email address will not be published.


*