Загибель Олександра Давидчука

27 липня 2014 р. в зоні АТО у боях під м. Луганськ загинув наш земляк Олександр Давидчук.

Олександр Давидчук – розвідник 24 батальйону територіальної оборони «Айдар», солдат.

Народився 6 жовтня 1966 р. в с. Грузьке Макарівського р-ну. Закінчив вісім класів місцевої школи, а потім вирішив стати військовим.

Пройшов пекло радянсько-афганської війни й залишився живим, хоча смерть ходила за ним по п’ятах. Повернувся додому з бойовими нагородами. Оселився в м. Ірпінь. Брав активну участь у військово-патріотичному вихованні молоді, був членом Ірпінської міської організації Української спілки ветеранів Афганістану. Нагороджений медалями «Захиснику Вітчизни» (1999 р.), «70 років Збройних Сил СРСР», «Воїну-інтернаціоналісту від вдячного афганського народу» та нагрудними знаками «Воїну-інтернаціоналісту», «Ветеран війни».

Майже щотижня відвідував своє рідне село Грузьке, адже тут у нього мешкає багато родичів, друзів, однокласників.

Коли розпочався конфлікт на Сході України, Олександр Давидчук за віком не міг бути призваним до війська. Проте він зі своїм товаришем Миколою Личаком поїхали на схід із благодійною місією – відвезти гуманітарну допомогу. Опинившись у зоні АТО і побачивши на власні очі, що там відбувається, обидва вирішили, що їхнє місце саме тут, в епіцентрі подій. Написали рапорти на ім’я командира батальйону «Айдар», напевно, розповіли, що набутий афганський досвід згодиться тут.

Так Олександр та Микола стали повноправними бійцями. Можливо, хтось скептично зауважить: навіщо їм це було потрібно?! Ті, хто близько знав їх, упевнено кажуть, що такий вже у них характер…

Олександр Давидчук та його товариш Микола стали розвідниками. На всі завдання ходили разом. І загинули разом у бою 27 липня.

Про подробиці цієї трагедії відомо зі слів очевидця подій Ігоря Мазура (позивний «Тополя»), який також був добровольцем батальйону «Айдар». На його думку, це було не краще рішення комбата – відправити розвідувальний загін на бойову операцію, не провівши попереджувального обстрілу позицій бойовиків.

Ігор Мазур каже, що справді іноді вдається ввійти та взяти під свій контроль населений пункт без жодного пострілу й опору сепаратистів. Але так буває не завжди. Цього разу сепаратисти зустріли наших бійців мінометним вогнем, яким «накрили» загін з двадцяти добровольців на вже пристріляному перехресті вулиць околиці м. Лутугіне. Внаслідок чого загинуло дванадцятеро солдат, серед яких і Олександр Давидчук та Микола Личак, ще трьох бійців було поранено. Бойовики вели мінометний вогонь по поранених, розривами снарядів шматували вже вбитих…

З розповідей інших бійців відомі деталі загибелі нашого земляка. Олександр Давидчук допомагав перев’язувати бойового побратима, пораненого першими розривами мінометних снарядів. Потім, побачивши пораненим товариша Миколу, поспішив йому на допомогу. Невдовзі обох добровольців вразило черговим розривом міни…

Того дня у боях також загинули айдарівці: підполковник Сергій Коврига, старший лейтенант Ігор Римар, старший прапорщик Сергій Шостак, сержант Микола Личак, старші солдати Іван Куліш, Іолчу Алієв, Віталій Бойко, Ілля Василаш, Михайло Вербовий, Орест Квач, Станіслав Менюк.

В Олександра Давидчука у м. Ірпінь залишилась 8-річна донька та дружина Лариса. 30 липня 2014 р. під час прощання у м. Ірпінь з полеглими добровольцями молода вдова сказала: «Іншого від свого чоловіка не чекала. Сьогодні ми втратили нашого батька, який поїхав воювати за Україну. Дитина поставила мені лише одне запитання: «Чому батько туди поїхав?» Що я мала відповісти? Сказала дитині: «Поїхав захищати тебе, поїхав захищати нас усіх. Ось і все».

Указом Президента України від 28 червня 2015 р., «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ст.

У рамках декомунізації в лютому 2016 р. у м. Ірпінь за пропозицією Ірпінської міської організації Української спілки ветеранів Афганістану іменем Давидчука названо одну з вулиць.

Дослідник Євген Букет виступив з ініціативою перейменувати вулицю генерала Ватутіна в с. Грузьке на вулицю Олександра Давидчука. Але на сьогодні ця пропозиція не отримала підтримки у місцевого керівництва.

А  ми не полишаємо надію, що найближчим часом у рідному селі героя, вулиця носитиме його ім’я.

Напишіть перший коментар

Залишити коментар

Your email address will not be published.


*