ПРО ГОЛОДОМОР 1932–1933 рр.

Форсована індустріалізація та суцільна колективізація кінця 1920-х призвели до невдоволення людей у різних регіонах СРСР. Найактивніше спротив чинила Україна, яка мала досвід власної державності у попередній період. Центром опору більшовицькій політиці стало українське село.

У 1930 р. в Україні відбулося понад 4 тисячі масових виступів, у яких взяли участь, за оцінками дослідників, 1,2 мільйона осіб. Протести були стихійними та розрізненими, добре озброєні і підготовлені війська порівняно швидко придушували їх. Але опір все одно змусив комуністів призупинити колективізацію.

І в 1932, і в 1933 роках у різних куточках України режим змушений був придушувати масові виступи – «волинки» – які ставали відчайдушними спробами доведених до межі голоду українських селян не стільки відстояти права, як просто вижити. За перші 7 місяців 1932 року органи ҐПУ (главное политическое управление) зафіксували в УРСР 930 масових протестів (виступів), що становило понад 56% усіх антивладних виступів в СРСР за цей час.

У першій половині 1932 р. в Україні з колгоспів вийшли десятки тисяч селянських господарств, які прагнули відновлення економічної свободи. Незважаючи на тиск партійних і державних органів, майже 500 сільських рад ризикували відмовлятися від нереальних планів хлібозаготівель.

Цей стихійний спротив окупаційна влада назвала підготовкою антикомуністичного повстання, яке начебто мало вибухнути навесні 1933р. і використала як виправдання вбивства голодом.

Головна ж причина вчинення злочину Голодомору полягала у тому, що українська нація, друга за чисельністю в СРСР, мала величезний культурно-історичний спадок, власні славетні традиції державотворення, досвід національно-визвольної боротьби.

Україна стояла на заваді створення тоталітарної комуністичної імперії. Широкі кола інтелектуалів та економічно самостійне селянство не сприймали політики комуністичного керівництва. Тому режим поставив за мету знищити українців як політичну націю, котра рано чи пізно могла поставити питання про створення незалежної держави. Для досягнення цієї мети був обраний жахливий інструмент –вбивство голодом.

Голодомор був спеціально спланованою і ретельно замаскованою каральною операцією. Внаслідок умисного створення умов, несумісних із життям, за менш ніж календарний рік (зима 1932 – літо 1933) в Україні загинули мільйони людей. На жаль, страшні обставини злочину та свідома заборона ведення статистики смертності унеможливлюють встановлення точної кількості й вичерпного поіменного списку жертв.

Перші підрахунки загиблих з’явилися ще у 1933 р. Вже тоді називали цифри: 7 і навіть 9 мільйонів померлих від штучно організованого голоду. Оцінки сучасних дослідників також значно різняться – від 1,8 до 7 і навіть 10 мільйонів жертв.

Від 2007 року підрахунком втрат України у Голодоморі 1932–1933 років займається Інститут демографії та соціальних досліджень НАН України імені М. Птухи. За висновками фахівців Інституту, через Голодомор в УСРР загинуло 3 мільйони 941 тисяча осіб. Непрямі втрати (дефіцит народжуваності) дорівнюють 600 тисяч осіб. Ці цифри ввійшли до матеріалів кримінальної справи за фактом вчинення геноциду в Україні 1932–1933 років.

Учені Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України імені М. Птухи створили для Гарвардського університету карту втрат УСРР у Голодоморі.

За даними науковців, найбільше постраждали лісостепові регіони України із давніми козацькими традиціями та потужним національним рухом під час Української революції 1917–1921 років – Полтавщина, Черкащина, Кіровоградщина, Київщина, Поділля. У цих регіонах в окремих районах упродовж 1933 року вимерло понад половину населення.

Голод став зброєю масового біологічного знищення українців. Він на довгі десятиліття порушив природний та політичний розвиток українців як спільноти, призвів до морально-психологічних змін у свідомості нації, наслідки цієї катастрофи відчуваємо і понині.

Український інститут
національної пам’яті.

Напишіть перший коментар

Залишити коментар

Your email address will not be published.


*